Полтава

Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Російської імперії другої половини XIX — поч. XX ст. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870 р. у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 р. — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 р. у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.

 

Історія

Офіційним часом заснування Полтави згідно з археологічними дослідженнями вважається 899 рік. Засноване IX ст. сіверянами як форпост поперед Посульської лінії укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Чернігівського, а згодом Переяславського, князівств Х-ХІІІ ст., поселенням XIV, XV віків. Наявні археологічні свідчення погрому поселення дружиною Бориса Володимировича на початку XI ст.

Першу літописну згадку про місто містить Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року. Монголо-татарська навала 1240 р. не завдала шкоди Полтаві, жодних тогочасних руйнувань не виявлено. Вважається що тогочасний град був знищений у 1399-му році після битви з ординцями Тімур-Кутлука.

Згідно родоводу Глинських складеного в XVI ст. згадується Полтава, яка перебувала в той час під владою литовського князя Вітовта котрий нібито передав її до правління князю Олександру Глинському. У 1482 на місто здійснив набіг Менґлі I Ґерай. З 1503-го Полтава належала князю Михайлу Глинському. У 1508 року вона була в нього відібрана королем Сигізмундом I за участь в антиурядовому повстанні однак пізніше знову була повернута родині Глинських. У 1537 господарем міста стає зять Глинських — Байбуза. Втім ці відомості вважаються недостовірними.

У 1630 поселення, як порожня слобода, віддане Б. Обалковському, з 1641 С. Конецпольському, а в 1646-му до власності Я. Вишневецького.

В час заселення, опісля монгольської навали, одними з перших поселенців були мазури

Козацька доба

Очолена козацтвом Визвольна війна проти магнатів Речі Посполитої перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України. У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжі Дніпра того часу місто вирізнялося побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання С. Величка і Г. Грабянки, поезій І. Величковського. Полковник М. Пушкар, окрім звитяги під час Хмельниччини, відзначився невдалим повстанням проти І.Виговського.

Поблизу міста 1709-го року відбулася баталія, що остаточно закріпила стратегічну перевагу Росії у Північній війні, та було підірвано союзницькі плани І.Мазепи та Карла XII. Увійшовши до складу Російської імперії, Полтавська губернія стала духовною столицею Малої Русі, її етнічно-національним центром.

У складі Російської імперії

Хресна хода приурочена до 200-річчя перемоги в Полтавській битві.

Будинок губернського земства. Архітектор В. Кричевський. Поч. XX ст.

До поч. XIX ст. Полтаву відвідували цариця Катерина II, полководці О. Суворов, М. Кутузов, який певний час очолював Полтавський легкокінний полк. Невеличке містечко з чепурними біленими будиночками, храмами у стилі козацького бароко залишилося на віки занотоване у подорожніх записах відомих мандрівників.

З 1776 по 1781 в місті мешкав архієпископ Євгеній Булгаріс, котрий очолив новостворену Слов'янську та Херсонську єпархії з резиденцією у Хрестовоздвиженському монастирі.

У 1802 р. 8-тисячне місто стало центром губернаторства (до 1837) та губернії. У зв'язку зі 100-річчям Полтавської битви столицю губернії почали забудовувати найкращі зодчі. Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний ансамбль Круглої площі. 1808-го до міста прибули німецькі поселенці, що утворили «німецьку колонію» в межах сучасних вулиць Сковороди та Балакіна.

У першій чверті XIX ст. творчий геній І. Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу.

У 1846 р. місцеві інтелігенти В. Білозерський, Г. Андрузький та інші увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства — Білозерський став автором Статуту товариства, а Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» й серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом».

Велике значення для місцевої економіки мало переведення у 1852-му до Полтави Іллінського ярмарку, що був одним з найбільших у тогочасній імперії.

У 1861-му починає діяти місцева «Громада», серед найактивніших діячів якої В.Лобода, Д.Пильчиков, О.Кониський, Є.Милорадович та інші. Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, Кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860 р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист й український правопис, а Т.Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В Полтаві вчилися й формували свій майбутній творчий геній математик М. Остроградський, письменники Л.Глібов, М.Старицький, М.Гоголь, вчений і громадський діяч М.Драгоманов, вчені-ентомологи брати Олекса та Дмитро Оглобліни та інші.

Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П. Мирний, І. Нечуй-Левицький і В. Короленко, В. Докучаєв і В. Вернадський, М. Вавилов і М. Скліфосовський, М. Кропивницький та інші. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства.

Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія»[13] у 1874-75рр. сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступники. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900 р. Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917—1920 рр. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП М. Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді ще юного полтавця С. Петлюри. Відкриття у 1903 р. пам'ятника І. П. Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.